кочівники
КОЧІВНИКИ́, ів, мн. (одн. кочівни́к, а́, ч.; кочівни́ця, і, ж.). Те саме, що кочовики́.
— В давні часи, коли цей осокір був ще маленьким деревцем, на Україну нападали кочівники (Донч., VI, 1957, 275);
З боку степу каховські околиці вже як в облозі. Наче найшла звідкись орда кочівників (Гончар, Таврія.., 1957, 33);
Будівельники, як і геологи, завжди вічні кочівники.. Як тільки підніметься місто, настає час пакувати чемодани (Літ. газ., 11.VII 1958, 1).
Словник української мови (СУМ-11)