кошіль
КО́ШІ́ЛЬ, ко́шеля́, ч.
1. Те саме, що ко́шик 1.
Вкладається [дядько Лев] проти вогню на траві, поклавши кошеля під голову (Леся Українка);
Дід Гордій .. складав [товари] до великого лозинового кошеля, з яким уже десяток літ ходив на рибу (Є. Гуцало);
Дядько витяг свої припаси – два глеки меду, голову воску і ще щось у м'якому липовому кошелі (Ю. Логвин).
2. чого, розм. Те саме, що ко́шик 2.
Він вихапував рибу руками без ніяких приладів, а як наловив повний кошіль, то виліз з води (В. Стефаник);
– Івасю, набери торбу борошна, налий у пляшку олії, вкинь у лантух кошіль буряків та кілька головок капусти на борщ (В. Малик);
Він справді ходив по ясенцю з довбнею та сокирою, наглушив два кошелі щук (Ю. Мушкетик).
3. Виплетена з лози або соломи велика кругла ємність для зберігання зерна; солом'яник (у 3 знач.).
Вибирали [пшеницю] з кошелів у мішки і десь по подвір'ю ховали просто в сніг (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)