кошіль
КО́ШІ́ЛЬ, ко́шеля́, ч.
1. Те саме, що ко́шик 1.
Вкладається [дядько Лев] проти вогню на траві, поклавши кошеля під голову (Л. Укр., III, 1952, 210);
Він вихапував рибу руками без ніяких приладів, а як наловив повний кошіль, то виліз з води (Стеф., II, 1953, 17).
◊ Ко́шелі носи́ти за ким — залицятися до когось.
2. Виплетена з лози або соломи велика кругла посудина для зберігання зерна; солом’яник (у 3 знач.).
Вибирали [пшеницю] з кошелів у мішки і десь по подвір’ю ховали просто в сніг (Головко, II, 1957, 330).
Словник української мови (СУМ-11)