крайність
КРА́ЙНІСТЬ, ності, ж.
1. Те саме, що кра́йнощі; надмірність.
Він покличе його листом на поєдинок, тільки лист той мусить пройти перше через Антонінині руки – і вона не допустить до крайності ні в той, ні в другий бік (М. Коцюбинський);
Крайність науки социніан кинула проти них навіть колишніх братів їх – кальвіністів, що стали тепер боротися з їхньою наукою (І. Огієнко);
– Для вас подвиг – це риск, якась крайність (Д. Ткач);
Штабс-капітан розумів: у такому становищі бригадир здатний на крайність (Б. Левін).
2. перен. Те, що докорінно відрізняється від іншого.
Мені так збридло усяке крутійство і замилювання очей своїм та чужим, що, здається, хутко вже в другу крайність вдамся (Леся Українка);
Думки напливали, як море, кидали його з однієї крайності в іншу (Д. Міщенко);
Досить часто зустрічаються у виступах деяких критиків дві крайності .. Перша з них – схематизм і поверховість .. Друга крайність – дифірамбічна мелодекламація (О. Левада);
– Ти кидаєшся із крайності у крайність (Ю. Винничук).
3. розм. Дуже велика потреба, крайня необхідність.
Їхати з ними учителькою .. рішитись не могла б без великої крайності (Леся Українка);
Коли .. тобі крайність у мене служити, то я вже .. найму тебе (Л. Яновська).
○ (1) До кра́йності, у знач. присл. – дуже, надзвичайно.
Андрій аж затрясся з жалю і ображення [образи], побачивши тоту [ту] до крайності занедбану і здичілу людську істоту (І. Франко);
Панкрат Крякучін був до крайності су'б'єктивний в поглядах на речі, і мстивий (В. Барка);
Всі почуття були напружені до крайності (Г. Хоткевич);
Часом навіть найприємніші, найзахопливіші думки, почуття, переживання, убрані в слова, виглядають до крайності вульгарно та банально (О. Авраменко, В. Авраменко).
Словник української мови (СУМ-20)