крайність
КРА́ЙНІСТЬ, ності, ж.
1. Те саме, що кра́йнощі 1; надмірність.
Він покличе його листом на поєдинок, тільки лист той мусить пройти перше через Антонінині руки — і вона не допустить до крайності ні в той, ні в другий бік (Коцюб., І, 1955, 409);
— Для вас подвиг — це риск, якась крайність (Ткач, Моряки, 1948, 72);
Крайність заходів.
◊ Вдава́тися (вда́тися) до кра́йності; Впада́ти (впа́сти) в кра́йність — те саме, що Вдава́тися (вда́тися, дохо́дити, дійти́ і т. ін.) до кра́йнощів ( див. кра́йнощі).
Не можна вдаватись і до іншої крайності — запізнюватись із збиранням кукурудзи (Рад. Укр., 22.VIII 1958, 1).
2. перен. Про що-небудь зовсім не схоже на все інше, протилежне іншому.
Відносна форма вартості і еквівалентна форма — це співвідносні неподільні моменти, які взаємно один одного обумовлюють, але водночас вони є і крайності (Маркс, Капітал, т. І, кн. І, 1952, 54).
3. розм. Дуже велика потреба, крайня необхідність.
Їхати з ними учителькою.. рішитись не могла б без великої крайності (Л. Укр., V, 1956, 245);
Коли.. тобі крайність у мене служити, то я вже.. найму тебе (Л. Янов., І, 1959, 276).
Словник української мови (СУМ-11)