крайчик

КРА́ЙЧИК, а, ч.

Зменш.-пестл. до край¹ 1–2.

Остап .. бачив частинку неба ясного й променя сонячного удень, а вночі – купку зірочок.., крайчик .. місяця (Марко Вовчок);

Лиш крайчик сонця ще світив, Мов зірка з-над лісів темнавих, Як хмари пурпуром спаліли (І. Франко);

З кошика крайчиком лисніла червонаста воловина (В. Барка);

Втомлена йшла каравана султанки стежиною самим крайчиком пропасті через старинний перехід (О. Назарук);

Горовиць .. присів на крайчик стільця (Ю. Смолич);

Тут не винесуть грошей із хати, Тут приймають мене за горобця, Дають пампушок або крайчик хлібця (Д. Павличко);

Якийсь крайчик, острівець, що міг би стати материком, охоплений жахом (Г. Пагутяк).

Значення в інших словниках

1. крайчик — кра́йчик іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. крайчик — -а, ч. Зменш.-пестл. до край I 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. крайчик — КРА́ЙЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до край¹ 1. Остап.. бачив частинку неба ясного й променя сонячного удень, а вночі — купку зірочок.., крайчик.. місяця (Вовчок, І, 1955, 334); Горовиць.. присів на крайчик стільця (Смолич. Реве та стогне.., 1960, 633).  Словник української мови в 11 томах
4. крайчик — Крайчик, -ка м. Кончикъ. Бачив крайчик повняка місяця. МВ. ІІІ. 58.  Словник української мови Грінченка