крайчик
КРА́ЙЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до край¹ 1.
Остап.. бачив частинку неба ясного й променя сонячного удень, а вночі — купку зірочок.., крайчик.. місяця (Вовчок, І, 1955, 334);
Горовиць.. присів на крайчик стільця (Смолич. Реве та стогне.., 1960, 633).
Словник української мови (СУМ-11)