краник
КРА́НИК, а, ч.
Зменш. до кран¹.
В кожному купе були краники, якими пасажири могли регулювати температуру повітря в досить широких межах (М. Трублаїні);
Батько засопів, підійшов до умивальника під деревом і, сердито брязкаючи краником, почав мити руки (О. Гончар);
А ось і краник самоварний серед різного мотлоху (В. Дрозд);
Продавчиня, якій повертали використані склянки, відразу ж мила їх, перевертаючи догори дном і накриваючи спеціальний краник, що з нього фонтанувала холодна вода під сильним напором (Н. Сняданко).
Словник української мови (СУМ-20)