крейдяний
КРЕЙДЯНИ́Й, а́, е́.
1. Прикм. до кре́йда.
Ой ти горо крейдяная! Чом не гориш, тільки куришся? (з народної пісні);
Він сильно стріпнув пальцями, аби стрясти з них... крейдяний порох (І. Франко);
Крейдяні громаддя протилежного берега біліли у воді казковим палацом (Григорій Тютюнник);
З-під крейдяної гори виривалася з горловини чиста холодна вода (М. Малиновська);
Ми .. нишпоримо по стелажах спільно з павуками, здіймаючи крейдяні хмари під стелею, мов на вершині стрімкої вежі, почуваємося повітряними гімнастам (Ю. Андрухович);
// Зробл. з крейди.
Чітко... виписував [професор] формули на глянцевій таблиці крейдяним олівцем (Н. Рибак);
Хтось зовсім недавно обшкрябував крейдяну стіну (В. Петльований).
2. перен. Який має колір крейди; білий.
– Я не маю охоти ходити з таким крейдяним лицем, як твоє (О. Кобилянська);
Анатолеве обличчя біле, майже крейдяне (Я. Качура);
Обличчя розпливається в темряві, гойдається неясною крейдяною плямою (О. Донченко);
Навколо мене ріс густий молочай, птахи злякано кружляли в крейдяному небі (С. Жадан).
Словник української мови (СУМ-20)