крендель
КРЕ́НДЕЛЬ, я, ч.
1. Виріб із здобного тіста, за формою схожий на вісімку.
З борошна пекли різні паляниці, булки, кренделі, пампушки (О. Іваненко);
– Французька булочка смачнiша за крендель... – сказала я (І. Роздобудько);
// у знач. присл. кре́нделем У формі кренделя.
Я не обертаюсь, але знаю: пес – той не кинеться одразу наввипередки. Стане під хатою, вуха у нього сторч, хвіст – кренделем (В. Близнець).
2. перен., розм. Про погану, негідну людину, що своїми вчинками, діями викликає обурення.
– Та йди ти к чорту! От крендель! (В. Винниченко);
Мені мамка .. у місцевій газеті тоді показувала, як один розумний крендель написав про перспективи нашого спорткомплексу (А. Кокотюха).
Словник української мови (СУМ-20)