критик
КРИ́ТИК, а, ч.
1. Той, хто аналізує, оцінює літературні, мистецькі та наукові твори.
Друкарю! Не дрімай... Щоб мокрим нас рядном злий критик не напав (Л. Боровиковський);
Історія знає трагічні помилки великих митців і критиків (М. Рильський);
Я не замислювався й не замислююся над питанням про своє місце в українській літературі: це справа критиків, літературознавців і читачів (Б. Антоненко-Давидович);
Торік Дзвінка вперше приїхала на землю предків, де ми й познайомилися через одного критика (В. Діброва);
Критики пишуть критичнi статтi, й треба чесно сказати, що тiльки в них це непогано виходить... (О. Чорногуз);
Якщо кілька відомих критиків зійшлися на думці, що твій партнер грав добре, то, може, так воно й було, а твоя оцінка хибна (Ю. Покальчук, пер. з тв. Дж. Селінджера).
2. Той, хто аналізує, розглядає різні життєві явища, дає кому-, чому-небудь оцінку, виявляє вади, хиби.
– Я знаю, що писар .. заздріває [бачить] в мені свого критика й наглядача (І. Нечуй-Левицький);
Він придивлявся до неї .. оком естетика й критика (І. Франко);
– Я критик, се правда; часами навіть і безмилосердний критик, однак більше над собою, як над другими (О. Кобилянська);
[Сагайдак:] Чого йому ще треба? [Настя:] Як же? Твій улюблений друг і присяжний критик (Л. Дмитерко);
Я поглинав той напій мудрості невпинно, невтомно, ігноруючи оцінки критиків чи вчителів (О. Бердник);
Її влаштовувало бути доброзичливим критиком та порадником у розмовах з подругами (Г. Вдовиченко).
Словник української мови (СУМ-20)