кровина
КРОВИ́НА, и, ж.
1. поет. Те саме, що кров 1.
Нас мучить з прокиду жага... Але не княжої кровини (П. Грабовський);
Вижидає [ворон] крові-їжі: Де б хатину, де б дитину, Де б кровини на хвилину (А. Малишко);
* Образно. – Я погодився. Бо хочу, аби твердіше пізнали, що я таке. Щоб щільніше відчули – я в кожній вашій кровині, в кожній жилці (Валерій Шевчук).
2. розм. Те саме, що крови́нка 2.
Я – твій поет, і син, і кметь, Твоя кровина нелукава, Тож дай вернутися – прийти З вогню – з вогнем, з біди – з бідою, Зі смерті – з вічно молодою Жагою правди й доброти! (Д. Павличко);
Звідси, з найдальшої далини, чи докричатись до тебе, моє серце, рідна кровино, чи впізнаєш по голосу? (Є. Пашковський).
Словник української мови (СУМ-20)