кронпринц
КРОНПРИ́НЦ, а, ч.
У монархічних країнах – титул наступника престолу (у 1 знач.).
Перша армія мала стримати ворога, щоб не перейшов ріки Ельби, друга мала вдарити на ліве крило австрійців, третя, під проводом кронпринца, мала виконати головну атаку (І. Крип'якевич);
Виявилося, що старша сестра Горана, принцеса Еріка, свого часу була дружиною кронпринца Тянь-Го (О. Авраменко, В. Авраменко);
Єдиний син і нащадок Франца Йосифа кронпринц Рудольф відвідав Галичину 1887 року (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)