куди
КУДИ́, присл.
1. пит. Уживається в питальних реченнях зі знач.: у яке місце?, в якому напрямку?
Все йде, все минає – і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? (Т. Шевченко);
– Кого вибрали? куди? – почувши останнє слово, питає Мотря, висунувшись у вікно. – Мене вибрали, мамо, в управу! (Панас Мирний);
[Прочанин:] Скажи, де ти береш тут воду? Я піду та й наберу собі й тобі. Куди тут по воду йти? (Леся Українка);
– Ти куди? – запитав він, наздогнавши Уласа. – Провалився [на екзаменах]. Додому їду (Григорій Тютюнник);
// Уживається в питально-окличних реченнях, коли намагаються затримати, спинити когось, щось де-небудь.
– А куди, руда? – кричить Грицько на овечку, що одрізнилась од отари (Панас Мирний);
Він пожбурнув ціпком у корову, що паслась на межі. – А-а, ти, бісова худоба, бодай тебе вовки з'їли!.. А куди!.. (М. Коцюбинський);
Мінометники в радісному запалі ринули до воріт, на ходу заряджаючи протитанкові гранати. – Куди? – перепинив бійців старший лейтенант (О. Гончар);
– Куди це? – дід роззявився і дивився на мене порожнім поглядом (С. Андрухович);
// у сполуч. з част. не. Указує на те, що дія, рух, виражені відповідним дієсловом, спрямовані на будь-яке місце, у будь-якому напрямку.
Ого! гроші такий крам, що куди не поткнись, скрізь до них ласих повно (М. Коцюбинський);
– Куди шматок хліба не пожене чоловіка, – вслід переселенцям, ні до кого не звертаючись, промовив Лесь Якубенко, думаючи і про чужі, і про свої шляхи строкаря (М. Стельмах).
2. у знач. сполучн. сл. Приєднує підрядні речення місця (нерідко в поєднанні зі словом-відповідником туди в головному реченні).
Куди голова задумала, то туди й ноги несуть (Номис);
Пливуть собі [запорожці] та співають; Рибалка літає, А попереду отаман Веде, куди знає (Т. Шевченко);
Здалека чути переплеск весла, Падуть листки пожовклі і червоні І тихо плинуть по холоднім лоні Туди, куди і молодість пішла (М. Рильський).
3. у знач. сполучн. сл. Приєднує підрядні додаткові речення.
Він знав, куди Варка прати ходила, туди він саме прийшов і сів над водою, на березі, на камені (Марко Вовчок);
Чоловік дав завдаток, розказав, куди завезти ялинку, і пішов (М. Коцюбинський);
Насамкінець скромно поцікавився [старий Йонеску], звідки подорожує і куди держить путь поважна іноземка (Ю. Смолич);
Зникали сили, тижні і вокзали, ніхто не знав, куди нас завезуть (І. Гнатюк).
4. у знач. сполучн. сл. Приєднує підрядні означальні речення.
На другий день голосила по селу чутка, що прошлої [минулої] ночі якісь страшидла .. убрались до голови в хатину, де він спав і куди ніколи нікого не пускав (Панас Мирний);
Соломія й сама думала про ті сторони, куди закликав Іван (М. Коцюбинський);
Боплан дивився .. в бік лісу, куди подалися запорожці (О. Довженко).
5. неознач., розм. У якесь місце, у якомусь напрямку; куди-небудь.
Пішли під землю темнотою, Еней все щупався рукою, Щоб не ввалитися куди (І. Котляревський);
– Може, ти хочеш зо мною куди полетіти? – спитала у Павлуся Лелія (Леся Українка);
Треба скриню забрати, а тоді вже чи в суд, чи куди (А. Головко);
Збудився від того, що заболіло йому у вусі раптом, і так заболіло, що аж свічки в очах засвітилися, і хміль увесь не знати куди й дівся (І. Андрусяк).
6. у сполуч. з част. от, он, розм. Саме в цьому напрямку; туди.
– От би куди стрілу пустити! – подумав він (Панас Мирний);
– Я піду межи ті нещасні люди, працею котрих всі жиють .. От куди я піду (М. Коцюбинський);
Еге, он куди воно зайшло!.. Співчувають не йому, а душогубцеві (М. Стельмах).
7. у знач. част., розм. У сполуч. з прикметниками або прислівниками вищого ступеня порівняння означає: значно, набагато, незрівнянно, далеко.
Чоловік мій куди далі, то все хмурніший ходить, аж мені серце болить (Марко Вовчок);
В науці Матвій куди за неї сильніший... (С. Васильченко);
Терикон стояв зовсім близько, ніби ще одна трибуна, куди вища і грандіозніша за споруди стадіону (В. Собко);
Вона була непоказна собою, маленька, чорнява, зодягнута простенько, .. молодички одягались куди вишуканіше (В. Земляк);
Куди цікавіше натягнути гетри і гуляти топлес разом з іншими Оподельдоками (Любко Дереш).
8. у знач. част., розм. Уживається нерідко в сполуч. з підсил. частками вже, ж, там, тут, щоб висловити сумнів у можливості чогось.
Куди йому уже до Риму? Хіба як здохне чорт в рові! Як вернеться пан Хан до Криму, Як жениться сич на сові (І. Котляревський);
Стара пані була не що, сумирна собі, – може, тому, що вже благенька була, .. так куди вже бійка! не на умі (Марко Вовчок);
Заїхав [Михайло] якось до матері. І не впізнала. Куди ж там – у кожанці, в кашкеті шкіряному, в чоботях (Ю. Збанацький);
// Уживається, щоб висловити сумнів у чиїхось силах, здібностях, красі і т. ін.
Кирило почав оборонятися, тілько куди ж йому проти сили (Панас Мирний);
[Кассандра:] Не врятував нас Гектор богорівний, куди ж сьому лідійцеві! (Леся Українка);
// кому до кого. Не можна й порівнювати когось із кимось.
– Куди мені старій до вас молодих? – одказує Параска (Панас Мирний).
Бі́гвість куди́ (де) див. бі́гвість;
Куди́ [не] слід див. слід²;
Куди́ при́йде́ться див. прихо́дитися;
Куди́ хо́чу (хо́чеш, хо́че і т. ін.) див. хоті́ти.
◇ Де (куди́) діва́ти / ді́ти (поді́ти) себе́ див. діва́ти;
Де (куди́) діва́тися / ді́тися (поді́тися) див. діва́тися;
Де (куди́) не обе́рнешся (не оберну́сь, не оберни́сь, не пове́рнешся, не поверну́сь, не поверни́сь і т. ін.) див. оберта́тися;
[І] куди́ о́чі диви́лися див. о́ко¹;
Кат зна що (як, куди́ і т. ін.), див. кат;
(1) Куди́ [вже] тобі́ (йому́, їй і т. ін.) – уживається для підкреслення неможливості здійснення, виконання чого-небудь кимсь.
Прокіп блідий, аж зчорнілий, од вітру валиться .. Куди вже йому женитися (М. Коцюбинський);
Стара ото сичить і нахваляється, а я думаю: гай-гай, куди вже тобі тягатися з царями та королями, якщо в тебе за плечима вже сімдесят і один рік! (І. Білик);
Куди́ ві́тер ві́є (дме) див. ві́тер;
Куди́ воно́ йде́ться див. воно́;
Куди́ ди́виться див. диви́тися;
(2) Куди́ ж пак – уживається як категоричне заперечення висловленого.
– Чого ти скубешся? – з плачем вимовив Чіпка. – Постій, я бабусі скажу – вона тобі дасть! – Боюсь я твоєї бабусі, – куди ж пак! (Панас Мирний);
– Змалечку не вчились, бо не до наук було, а виросли, уже б і вчитись – так куди ж пак (Ю. Збанацький);
(3) Куди́ [ж] тобі́, ірон. – уживається для вираження подиву, захоплення або роздратування і т. ін.
– Шкода з тобою розмовляти, Даремно час теряти, – Ти – Жук, а я – Бджола, Прощай! – і загула. – Куди тобі! Яке казання вдрала, – Промовив Жук: – розумна дуже стала! (Л. Глібов);
Куди́ [і] во́рон [і] кісто́к (ко́сті, рідко косте́й) не зано́сить / не занесе́ див. во́рон¹;
Куди́ Мака́р теля́т не ганя́в (рідше не ганя́є, не го́нить і т. ін.) <�Де Мака́р теля́т пасе́ (не пас)> див. ганя́ти;
Куди́ метну́в! див. метну́ти;
Куди́ [на́ше] не йшло див. іти́;
Куди́ не глянь (не кинь) див. гля́нути;
Куди́ не кинь / не скинь (не гля́неш, не оки́неш і т. ін.) о́ком <�Куди́ [ті́льки (лиш)] [не] гля́не о́ко> див. о́ко¹;
Куди́ не ки́нься див. ки́датися;
Куди́ не пода́йся див. подава́тися;
Куди́ о́чі [ба́чать (ди́вляться, спа́ли і т. ін.)] див. о́ко¹;
Куди́ о́чі поведу́ть (пока́жуть) див. о́ко¹;
Куди́ о́чі стоя́ть див. о́ко¹;
Куди́ попа́ло див. попада́ти;
Куди́ (рідше де) о́ко (зір) сяга́є (дістає́, сягне́ і т. ін.) <�Куди́ о́ко не сягне́> <�Як дале́ко о́ко сяга́є> див. о́ко¹;
(4) Куди́ там:
а) уживається для вираження захоплення ким-, чим-небудь.
– Ну, Харитоне Макаровичу, як наші дошки? Пригодилися? – Ого, ще й як! Такі двері поробили! Куди там! (Ю. Мокрієв);
б) уживається для вираження незрівнянності, високої оцінки кого-, чого-небудь.
Та сама прикарпатська погода, яка вельми багата на різні сюрпризи, а що вже норовлива – куди там найхимернішій жінці (М. Ю. Тарновський);
Куди́ твоє́ (рідше ва́ше) ді́ло див. ді́ло;
Куди́ [ті́льки] душа́ забажа́є (захо́че) див. душа́;
Куди́ чорт (біс, нечи́стий і т. ін.) поні́с див. чорт;
Куди́ чорти́ [не] носи́ли! див. чорт;
Куди́ чорти́ не посила́ли див. чорт;
Куди́ чорти́ несу́ть? <�Куди́ чорт несе́?> див. чорт;
Не зна́ти, де (куди́) посади́ти (посадови́ти) див. зна́ти;
Не зна́ти, куди́ (де) поді́ти ру́ки див. зна́ти;
Не зна́ти, куди́ діва́ти / ді́ти (поді́ти) о́чі [від со́рому] див. зна́ти;
Нема́ куди́ пода́тися див. нема́;
Ні́де (нема́є куди́, ні́куди і т. ін.) діва́тися / ді́тися див. діва́тися;
Ні́де (ні́куди, нема́ куди́ і т. ін.) пра́вди діва́ти (хова́ти) / ді́ти (схова́ти) див. діва́ти;
Ні́де (ні́куди, нема́ куди́) поді́тися див. поді́нутися;
Пливти́ (плисти́, іти́ і т. ін.) / попливти́ (поплисти́, піти́ і т. ін.) за течіє́ю (рідше по течії́, куди́ вода́ несе́) див. плисти́;
Скі́льки (куди́) о́ко обхо́плює див. о́ко¹;
Ста́рший, куди́ пошлю́ть див. ста́рший;
Так куди́ [ж пак] див. так;
(5) Хоч куди́ – гарний, чудовий, прекрасний.
Івась парубок – хоч куди! (Панас Мирний);
Однак дійшла [Бондариха] до думки, що вона ще молодиця хоч куди (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)