куделя
КУДЕ́ЛЯ, і, ж.
1. Те саме, що ку́жі́ль.
Ось там приперта до лавиці куделя, веретено пряде, крутиться (Н. Кобринська);
Стала собі [Грициха] в сінях.., куделю встромила за окрайку й почала прясти (Л. Мартович);
Кине мати прядку і куделю, Теж підсяде до казок (М. Шпак);
Отак у мого Антона було: я забудуся пiд куделею, аж гульк – гейби нема чоловiка в хатi (Р. Андріяшик).
2. розм. Про щось скуйовджене, заплутане, кошлате.
Якіїсь мучились там [у пеклі] птахи З куделями на головах (І. Котляревський);
Нищий тряс гостро білою куделею волосся, жагуче блискав очима без брів (К. Гриневичева);
На куделі верховіття сиве павутиння (Б.-І. Антонич);
По-бандитському стрижена [Ганна] – замість кіс чорна куделя вибивається з-під кубанки (О. Гончар);
Замовк [Мортхо], звично шкрябнувши кривим пальцем куделю бороди (І. Чендей);
* Образно. Через вузький коридор повільно, неначе з кузні, виповзали на ґанок синюваті куделі ядучого тютюнового диму (І. Нижник);
Місячне сяйво ллє сиву куделю мрій (В. Стус).
3. Недоброякісне волокно льону.
Лляне волокно нижче сьомого номера – коротке, плутане, воно називається куделею (з наук. літ.);
З куделі виготовляють грубі тканини: мішковину, пакувальні матеріали тощо (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)