кудовчити
КУДО́ВЧИТИ, чу, чиш, недок., що, розм.
Те саме, що кошла́тити; куйовдити (у 1 знач.), патлати.
Я кудовчу від радості волосся, мну руками лице й, нарешті, голосно, з полегшенням сміюся (В. Винниченко);
Нервово кудовчить [Микита] шевелюру, обсмикується (Я. Мамонтов);
Сердито кудовчив [Марко Іванович] у жмені свої розпатлані вуса (Яків Баш);
// Товкти, бити когось.
За якусь мить вони кудовчили один одного на чийомусь картоплинні, аж воно бризкало зеленим соком (Микита Чернявський).
Словник української мови (СУМ-20)