куйовдити
КУЙО́ВДИТИ, джу, диш, недок.
1. що. Те саме, що кошла́тити; кудлати; патлати.
Серед плавнів коло хатки лишилась на хазяйстві лише коза і жалібно мекала, коли осінній вітер куйовдив її білу шерсть (М. Коцюбинський);
Ніжна дівоча рука куйовдить милі кучері (Ю. Яновський);
Матвій п'ятірнею куйовдив чорну бороду (С. Чорнобривець);
Ранковий осінній вітрик куйовдив і пелехатив ялини на межі довкола цвинтаря (І. Чендей);
Вітер помчав до стайні, куйовдив стріху, а стукіт лишився в хаті (В. Дрозд);
Вона ліниво куйовдила моє волосся, а я млів від насолоди (О. Авраменко, В. Авраменко);
У Макаровому волоссі завівся вітер. Куйовдив, підштовхував – стільки чистого повітря (Люко Дашвар);
* Образно. Поривний вітер задирав сніг проти шерсті, куйовдив, вихрив, перекидав у порожні підворітні (Ю. Збанацький).
2. що і без прям. дод. Крутити, мести (про завірюху, вітер).
Надворі завірюха куйовдила, буря сумно вила у димар, холод у хату перся (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)