кулачище
КУЛАЧИ́ЩЕ, а, ч. і с.
Збільш. до кула́к 1.
– Як телепне [Тарасій] по голові кулачищем (І. Нечуй-Левицький);
Гей, як Біда теє вчула, Кулачищем замахнула (І. Франко);
Два бандити навалились на нього, наносячи удари здоровенними кулачищами (І. Цюпа);
Пан Мартин уперіщив кулачищами по траві так, що аж берег здригнувся (В. Малик);
Бардадим підніс мені до носа свій кулачище. Але я спокійно одвів його від свого носа. Чого мені боятися? (В. Нестайко).
Словник української мови (СУМ-20)