кулачище
КУЛАЧИ́ЩЕ, а, ч. і с. Збільш. до кула́к 1.
— Як телепне [Тарасій] по голові кулачищем (Н.-Лев., III, 1956, 397);
Гей, як Біда теє вчула, Кулачищем замахнула (Фр., X, 1954, 135);
Два бандити навалились на нього, наносячи удари здоровенними кулачищами (Цю-па, Три явори, 1958, 35).
Словник української мови (СУМ-11)