куликати
КУЛИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., що і без прям. дод., діал.
Пити (горілку, вино і т. ін.).
Правда, лучалось ярмаркувати, – Із ляхами кожухи на жупани міняти Та й горілочку добре куликати (Д. Мордовець);
// Говорити за чаркою; вести розмову в нетверезому стані.
А от як вип'є баба з кумою по чарці, так отоді послухайте! Сидять собі, куликають (Дніпрова Чайка).
Словник української мови (СУМ-20)