куліш
КУЛІ́Ш, лешу́, ч.
Густа юшка (перев. з пшона).
Іваниха не відповіла, – не хотіла вже заводитись, – і почала розпалювати в печі та приставляти куліш (Леся Українка);
В перший вечір сів [Олексій] з нами всіма за стіл вечеряти, не погребував пшоняним кулешем, який зварила в печі мати (І. Цюпа);
Біля печі гнулася молодиця – варила куліш на вечерю (Ю. Мушкетик);
Знятий уже з вогнища, парував у великому казані куліш (В. Нестайко);
– Диви, що воно виходить – чи то куліш, чи то із риби шарпанина... Нічого, смачно (Ю. Логвин);
* У порівн. Спів був такий же рідкий, як той куліш, що нам варили, але се їх не спиняло (В. Винниченко).
Словник української мови (СУМ-20)