курган
КУРГА́Н, у, ч.
Високий насип у формі конуса над стародавньою могилою.
Минаючи багато міст і сіл, старих багатостолітніх курганів, перенесімося в Дубно на Волині (О. Довженко);
Три десятки братчиків теж лягли у землю, і козаки довго насипали над ними курган (Г. Колісник);
Археологи розрізали курган, як святковий торт (І. Андрусяк);
Цілі армії зникали без сліду у цьому Степу і цілі армії виникали, немов виростали із гарячої землі поміж древніми могилами і курганами (Д. Білий);
* У порівн. У дворі кучугури снігу до двох метрів заввишки здіймаються, наче скіфські кургани (В. Чемерис);
// У старі часи – високий земляний насип при дорозі, на кордоні і т. ін.
Смеркає вже; нігде ні шляху, ні кургану; Шукаю шляхових на небі я зірок (Л. Боровиковський);
За курганами, що височать над селом і полями, дорога круто спускається вниз (К. Гриб);
На обох берегах Обської губи Овцин збудував знаки – земляні кургани (з наук.-попул. літ.);
// Пагорб, гірка, що нагадують насип.
Хуртовина всю ніч розстилала по стріхах білі хутрові ковдри, нагромаджувала під стінами і парканами пухкі кургани (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)