куточок
КУТО́ЧОК, чка, ч.
Зменш.-пестл. до куто́к.
У куточку коло дверей стояла бабуся, боса, в керсетині порваній (А. Тесленко);
Сизокрилими голубками У куточках на вустах їй спурхнуло щось усмішками (П. Тичина);
У куточку Миколиних губ осiла тiнь (Р. Андріяшик);
Він висунувся зі свого куточка і повагом рушив до шаф із реквізитом (Ю. Андрухович);
І знову на небо [думка], бо на землі горе, Бо на їй, широкій, куточка нема Тому, хто все знає (Т. Шевченко);
Маленька цяточка на землі, далеко не райський куточок, чорні весняні бурі, овечі кошари та молочай, а душа його [Дорошенка] звідусіль поривалася саме сюди (О. Гончар);
Мене тато привіз, щоб я сиділа тихенько в куточку і чекала, поки визволять (Ю. Винничук);
Інша думка вже зринає, народжується в куточку серця: “А що коли Павлик і справді не винуватий?” (О. Донченко);
Правда, і в сій новій науці життя все ще зоставався якийсь таємний куточок (Леся Українка);
З шкури тюленя він обов'язково зробить чучело і віддасть його до шкільного куточка живої природи (І. Багмут).
Словник української мови (СУМ-20)