кутя
КУТЯ́, і́, ж., етн.
1. Обрядова каша з ячмінних або пшеничних зерен, уживана з солодкою підливою напередодні Різдва чи Водохреща.
Стоїть кутя на покуті, А в запічку діти (Т. Шевченко);
По селі, по якій годині тиші, коли йшла рокова, церемоніальна вечеря з примівками і обрядами по старому звичаю, з дідухом і кутею, почалися веселі колядкові співи (І. Франко);
У кутку на сіні, там, де блимає старезна лампадка, стоїть наша самотня кутя (Б. Антоненко-Давидович);
// Святковий вечір, коли споживають таку обрядову кашу.
А віщування смерти [смерті] у княж-дворі ще від тогідної [торішньої] куті появлялися (К. Гриневичева);
Після цього наші ловці вирушили додому, щоб встигнути на кутю (І. Багряний);
– Завтра кутя. І все в нас буде, як на батьківщині: і кутя, і узвар, і сіно постелимо за звичаєм... (З. Тулуб).
2. Те саме, що ко́ливо.
На проводи наносять сюди на гроби чимало чого: чи куті, чи буханців, чи крашанок (Г. Квітка-Основ'яненко);
Поминальної куті з торішньої пшениці дві мисочки наварив (О. Ковінька).
(1) Бага́та кутя́ – переддень Різдва; Святий Вечір.
Батько подарував Лаврінові ту грушу на Багату Кутю тоді, як Лаврін чхнув за вечерею (І. Нечуй-Левицький);
На багату кутю приїхав увечері 24 грудня до Чигирина (П. Загребельний);
(2) Голо́дна кутя́ – переддень Водохреща.
[Павло:] Сьогодні ж Святий Вечір, то, здається, кличуть мороза вечеряти? [Явдоха:] Мороза кличуть вечерять на голодну кутю, а це Багатий вечір (І. Карпенко-Карий);
Решта свят – Новий рік, Щедрий вечір, Голодна кутя і Водохрещі минають, як би не були (У. Самчук).
◇ Додава́ти / дода́ти куті́ ме́ду див. додава́ти;
Ні мед ні кутя́ див. мед;
Передава́ти / переда́ти куті́ ме́ду див. передава́ти¹.
Словник української мови (СУМ-20)