кучер
КУ́ЧЕР¹, а, ч., розм.
Те саме, що візни́к 1.
Він прямо поступив у двір, і новий пан зробив його кучером (Панас Мирний);
Сержант сів зліва, міліціонер справа, другий міліціонер – за кучера, а валізку Андрієву поклали посередині (І. Багряний);
Геннадій провів гостя в будинок і наказав кучерові готувати тарантас (П. Кочура);
Гнат ніколи не ходить пішки, він або їздить із кучером Кузьмою лінійкою, або верхи на сільрадівському жеребці Дунаї (Григорій Тютюнник).
КУ́ЧЕР² див. ку́чері.
Словник української мови (СУМ-20)