кучер
КУ́ЧЕР¹, а, ч., розм. Те саме, що візни́к 1.
Він прямо поступив у двір, і новий пан зробив його кучером (Мирний, І, 1954, 300);
Геннадій провів гостя в будинок і наказав кучерові готувати тарантас (Кочура, Зол. грамота, 1960, 246);
Гнат ніколи не ходить пішки, він або їздить із кучером Кузьмою лінійкою, або верхи на сільрадівському жеребці Дунаї (Тют., Вир, 1964, 32).
КУ́ЧЕР² див. ку́чері.
Словник української мови (СУМ-11)