кучері
КУ́ЧЕРІ, ів, мн. (одн. ку́чер, я, ч.).
1. Кучеряве або завите волосся.
Вернувся з Києва Петрусь Уже Петром і паничем, І кучері аж по плече, і висипався чорний ус (Т. Шевченко);
На другий день нам уже обстригли кучері. Ми були вояками (І. Франко);
Почала мені на пальці Мила злотий кучер вить (Леся Українка);
Сивувате волосся опадало кучерями на опуклий лоб (О. Ільченко);
І лише фарбована дама лежала на підлозі, й недопалки заплутувались у її фарбованих кучерях, ніби зірки в траві (С. Жадан);
Колись у дитинстві у Ілії були розкішні чорні кучері (Люко Дашвар);
* У порівн. Летить .. петарда в повітрі, тріскає над головою і, окружившись вогнем, наче золотими кучерями, падає на землю (М. Коцюбинський);
// перен. Закручений вусик, пагін або інший орган рослини.
Вікна його кімнати затіняли густі віти каштана, що підвівся над низенькими вишневими кучерями дерев (Олесь Досвітній);
Рясніють краплинки крові на кучерях гороху (М. Стельмах);
Знов на клені кучері зелені (Д. Луценко).
2. Хвостові пера у качура.
За вуха вона позатикала пучки дрібненького барвінку, качурині кучері та павині пера і потім розстелила по спині двадцять довгих кінців стрічок до самого пояса (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)