1. Словник української мови у 20 томах

кучері

КУ́ЧЕРІ, ів, мн. (одн. ку́чер, я, ч.).

1. Кучеряве або завите волосся.

Вернувся з Києва Петрусь Уже Петром і паничем, І кучері аж по плече, і висипався чорний ус (Т. Шевченко);

На другий день нам уже обстригли кучері. Ми були вояками (І. Франко);

Почала мені на пальці Мила злотий кучер вить (Леся Українка);

Сивувате волосся опадало кучерями на опуклий лоб (О. Ільченко);

І лише фарбована дама лежала на підлозі, й недопалки заплутувались у її фарбованих кучерях, ніби зірки в траві (С. Жадан);

Колись у дитинстві у Ілії були розкішні чорні кучері (Люко Дашвар);

* У порівн. Летить .. петарда в повітрі, тріскає над головою і, окружившись вогнем, наче золотими кучерями, падає на землю (М. Коцюбинський);

// перен. Закручений вусик, пагін або інший орган рослини.

Вікна його кімнати затіняли густі віти каштана, що підвівся над низенькими вишневими кучерями дерев (Олесь Досвітній);

Рясніють краплинки крові на кучерях гороху (М. Стельмах);

Знов на клені кучері зелені (Д. Луценко).

2. Хвостові пера у качура.

За вуха вона позатикала пучки дрібненького барвінку, качурині кучері та павині пера і потім розстелила по спині двадцять довгих кінців стрічок до самого пояса (І. Нечуй-Левицький).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кучері — ку́чері множинний іменник Орфографічний словник української мови
  2. кучері — мн., льокони, р. кудрі; (штучні) буклі; кучерики. Словник синонімів Караванського
  3. кучері — див. волосся Словник синонімів Вусика
  4. кучері — -ів, мн. (одн. кучер, -я, ч.). 1》 Кучеряве або завите волосся. 2》 Хвостові пера у качура. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. кучері — ВОЛО́ССЯ (сукупність волосин на голові людини), ВО́ЛОС збірн.; ЧУБ, ЧУПРИ́НА, ШЕВЕЛЮ́РА, ЧУ́ПЕР діал. (звич. у чоловіків); КО́СИ (КОСА́) (довге волосся, заплетене й розплетене — звич. Словник синонімів української мови
  6. кучері — Ку́чері, -рів, -рям Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. кучері — КУ́ЧЕРІ, ів, мн. (одн. ку́чер, я, ч.). 1. Кучеряве або завите волосся. Вернувся з Києва Петрусь Уже Петром і паничем, І кучері аж по плече, і висипався чорний ус (Шевч., II, 1953, 222); Почала мені на пальці Мила злотий кучер вить (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах