кучка

КУ́ЧКА¹, и, ж., рідко.

1. Зменш. до ку́ча¹ 1.

Вже скільки він не потрощив [поїв] корінців [хріну], а кучка ні трошки не позначилась (Г. Квітка-Основ'яненко);

Задер той син до батька личко, яке було під геть білявою кучкою волосся і на сонечко скидалося (Валерій Шевчук);

Зітхнув Іван і взявся далі гребти листя до кучки (В. Лис).

2. перен. Зменш. до ку́ча¹ 2.

Парубки зібрались у кучку і впівголоса співають якоїсь пісні (М. Кропивницький);

Одійшовши на видноту, Мазепа, втім, звертався тільки до кучки полонених петриківців (Г. Колісник).

(1) Могу́тня ку́чка – група російських композиторів другої половини XIX ст., які обстоювали національні традиції в музичній культурі.

І передвижники, і “могутня кучка” войовничо боролися, маючи такого глашатая, як Стасов, за життєву правду, за реалізм (М. Рильський).

КУ́ЧКА², и, ж.

Те саме, що ку́ча².

Хата, до котрої ми зайшли, то була напіврозвалена стара кучка, житло старого діда-жебрака (І. Франко);

А мале теля, що було в малій із різок сплетеній кучці в одному куті стайні, скочило при його приближенні на рівні ноги (О. Кобилянська);

Ідуть кіньми, волами, на возах кучки з курми й качками (С. Добровольський);

В челядницькій під усіма лавами сиділи в кучках на яйцях кури, качки та гуси (Ю. Мушкетик);

Були ще різні [на Лемківщині] .. кучки при стайні для свині, шопи з дощок для овець (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me