кіло
КІЛО́, невідм., с., розм.
Те саме, що кілогра́м.
– Од ваших греків тільки й чуєш, почому пуд пшениці та тютюну, почому кіло кукурудзи. Нецікава задля мене розмова, – сказала Надя (І. Нечуй-Левицький);
Буханець важив точно два кіло й 400 гр., але ж той, хто різав, мав зовсім не точне око й руку (І. Багряний);
– Вага у мене маленька-маленька, всього п'ятдесят шість кіло. І за час подорожі я навіть ще більше схудну, от побачите (В. Владко);
Шлойма прийняв папку до рук – вона тягла не менше як на півтора кіло, а то й на всі два (О. Ірванець).
Словник української мови (СУМ-20)