кілля
КІ́ЛЛЯ, я, с.
Збірн. до кіл.
Навколо городу повигинався на всі боки паркан, а поламані штахети замінено простим кіллям (Н. Кобринська);
Посеред саду старезна яблуня, всипана райськими яблуками, аж гілля кіллям підважені (С. Васильченко);
Пішов [Петро] за кіллям у ліс (О. Кобилянська);
Убога рибальська снасть понуро звисала з кілля довкола “веранди” (Ю. Смолич);
Султан увійшов у твердиню крізь шпалери голів, насаджених на кілля (П. Загребельний);
* У порівн. Вони [червоношкірі] поприколювали своїми томагавками, мов кіллям, до землі її спідницю, тож служниця не могла й ворухнутися (І. Корунець, пер. з тв. Дж. Родарі).
Словник української мови (СУМ-20)