кілля

Кілля, -ля

с. соб. отъ кіл.

1) Колья. Прославився на Вкраїні ще козак і Гонта, що сажав жидів на кілля рядом поверх плота. Ном. № 672. Инший на ярмарок брався, инший у гай по кілля. К. ЧР. 67.

2) Приготовленныя для постройки части ствола дерева — самыя верхнія, длиной но 5 — 6 метровъ. Шух. І. 88.

Значення в інших словниках

1. кілля — кі́лля іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. кілля — -я, с. Збірн. до кіл; палля.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. кілля — КІ́ЛЛЯ, я, с. Збірн. до кіл. Навколо городу повигинався на всі боки паркан, а поламані штахети замінено простим кіллям (Н. Кобринська); Посеред саду старезна яблуня, всипана райськими яблуками, аж гілля кіллям підважені (С.  Словник української мови у 20 томах
4. кілля — теса́ти кі́лля (кілки́) на голові́ кому. Знущатися з кого-небудь, показуючи свої примхи, прискіпуючись до когось. (Єфрем:) От кажуть, що навсправжки таких людей не бува, котрим можна безпечно тесать кілля на голові! (М.  Фразеологічний словник української мови
5. кілля — Кі́лля, -лля, -ллю, -ллям  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. кілля — КІ́ЛЛЯ, я, с. Збірн. до кіл; палля. Навколо городу повигинався на всі боки паркан, а поламані штахети замінено простим кіллям (Кобр., Вибр., 1954, 120); Убога рибальська снасть понуро звисала з кілля довкола «веранди» (Смолич, V, 1959, 16).  Словник української мови в 11 томах