кілля
КІ́ЛЛЯ, я, с. Збірн. до кіл; палля.
Навколо городу повигинався на всі боки паркан, а поламані штахети замінено простим кіллям (Кобр., Вибр., 1954, 120);
Убога рибальська снасть понуро звисала з кілля довкола «веранди» (Смолич, V, 1959, 16).
Словник української мови (СУМ-11)