кіль
КІЛЬ, я, ч.
1. техн. Поздовжня балка нижньої частини судна, що є його головним кріпленням.
Пароплав раптом черкнув об щось кілем, втратив хід і широким рухом повернувся носом проти течії... (Ю. Яновський);
Спочатку підняло корму так, що ніс майже весь занурився у воду, потім корма осіла, а ніс піднявся, оголюючи кіль (Д. Ткач);
Море .. лишило б, певна річ, досить води під кілем яхти, аби вона могла пройти над небезпечними відмілинами (Т. Воронович, пер. з тв. Ж. Верна);
Кілі суден торкнулися прибережного піску (з газ.);
// Поздовжня частина дошки (у вейкбордингу).
Кіль, цей оригінальний плавник у днища дошки, потрібен для того, щоб ви могли здійснювати керування дошкою під час різних рухів по воді (з навч. літ.).
2. техн. Вертикальна площина хвоста літака (дирижабля) з прикріпленими до неї поворотними кермами.
Кіль призначений для забезпечення стійкості за кутом ковзання літального апарата (з наук.-попул. літ.);
Перед кілем юнкерса спалахнув чорний клубок диму (П. Автомонов).
3. анат. Поздовжній виступ грудної кістки в більшості птахів і деяких ссавців, що має форму гребеня.
У страусів кіль відсутній, але зберігається в птахів, що плавають за допомогою крил, наприклад у пінгвінів (з наук.-попул. літ.);
Кіль слугує для додаткового прикріплення сильно розвинених грудних м'язів (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)