кілювати

КІЛЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок.

1. що, мор. Нахиляти судно (для ремонту) так, щоб кіль вийшов із води.

Свою назву Кілен-балка в Нахімовському районі Севастополя отримала через те, що в її гирлі в період парусного флоту кілювали (оглядали, ремонтували, очищали від черепашок і водоростей днища) судна (з наук.-попул. літ.).

2. що. Затуляти стіну вертикально поставленими жердинами (у 1 знач.).

У давні часи будинки не мали фундаментів: дерев'яний каркас стін хати кілювали (з наук.-попул. літ.).

3. кого, іст. У старі часи у флоті карати винного протяганням на линві у воді під кілем судна.

У XVII ст. голландські та англійські капітани іноді кілювали своїх матросів, проте після 1700 р. таке катування замінили шмаганням батогом (з наук.-попул. літ.).

Значення в інших словниках

1. кілювати — -юю, -юєш, недок. 1》 Нахиляти судно (для ремонту) так, щоб кіль вийшов із води. 2》 Покарання (до 18 ст.) зв'язаного матроса протяганням під кілем вітрильного судна з одного борта на другий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. кілювати — кілюва́ти 1. Нахиляти судно (для ремонту) так, щоб кіль вийшов із води. 2. Покарання (до 18 ст.) зв’язаного матроса протяганням під кілем вітрильного судна з одного борта на другий. Таке катування часто закінчувалося смертю матроса.  Словник іншомовних слів Мельничука
3. кілювати — Кілюва́ти, -лю́ю, -лю́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. кілювати — Кілювати, -люю, -єш гл. Задѣлывать, забирать стѣну вертикально поставленными жердями. Кілювати хату. Камен. у.  Словник української мови Грінченка