кінва
КІНВА́, и́, ж., розм.
Збірн. до кінь 1.
Бач, скілько кінви пасеться (Сл. Б. Грінченка);
Мимо проїжджають, сунуть кінвою війська (О. Гончар).
КІ́НВА, и, ж.
1. Великий дерев'яний кухоль.
А трохи згодом Раби вечерю принесли І кінву доброго сикеру (Т. Шевченко);
Кухарі .. ставлять .. по всіх столах дерев'яні ваганки з потравою, а між ними у великих кінвах .. горілку, мед, пиво (О. Стороженко);
І та кінва мусить бути Так велика і важка, – Як широка наша слава І як доленька тяжка (Л. Старицька-Черняхівська);
– Скажи, Оникію, як ти зміг привернути до себе таку князівну чи королівну? – Не князівну і не королівну, а вдовину дочку, – затарабанив пальцями по столу і потягнувся до кінви (М. Стельмах).
2. діал. Відро.
Молодичка кароока .. бігла з кінвами по воду (Ю. Федькович);
Все те [напої] подавали до столу в кінвах (невеликі відра) з причепленими на них коряками (А. Кащенко).
Словник української мови (СУМ-20)