кіннотник

КІННО́ТНИК, а, ч.

Той, хто служить у кінноті; кінний вояк, кавалерист.

А довгою дорогою їде загін кіннотників, співаючи пісню (Ю. Яновський);

Тільки кіннотники та зрідка мотоциклісти пролітали іноді стрімливо, та ще галопом гримотіла часом артилерія (І. Багряний);

Він, Федько, теж може бути юним кіннотником, уже в сідлі добре тримається (Є. Доломан).

Значення в інших словниках

1. кіннотник — кінно́тник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. кіннотник — див. вершник  Словник синонімів Вусика
3. кіннотник — -а, ч. Кінний вояк; кавалерист.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. кіннотник — ВЕ́РШНИК (людина, що їде верхи на коні), ВЕРХІВЕ́ЦЬ, ЇЗДЕ́ЦЬ, НАЇ́ЗНИК, ВЕРХОВИ́Й, КІ́ННИЙ рідко, ВЕ́РХІВЕНЬ рідко, ВЕ́РШЕНЬ рідко, КОМО́ННИК заст., ВЕРХОВИ́К діал., ЇЗДУ́Н діал.; ДЖИГІ́Т (умілий і вправний їздець); КІННО́ТНИК, КАВАЛЕРИ́СТ, КІ́ННИК розм.  Словник синонімів української мови
5. кіннотник — Кінно́тник, -ка; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. кіннотник — КІННО́ТНИК, а, ч. Кінний вояк; кавалерист. Розпустили гриви коні, Їм немає впину. Мчать кіннотники червоні Битись за Вкраїну (Укр.. думи.., 1955, 499); А довгою дорогою їде загін кіннотників, співаючи пісню про прапори (Ю. Янов., IV, 1959, 68).  Словник української мови в 11 томах