кіптяга
КІПТЯГА́, и́, ж., розм.
Те саме, що ку́рява.
Кіптяга така, що й світу не видно (Сл. Б. Грінченка);
Гладкі та високі коні важко гупали своїми копитами об суху землю, здіймаючи кіптягу угору (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)