кіптяга
КІПТЯ́ГА́, я́ги́, ж., розм. Те саме, що ку́рява.
Гладкі та високі коні важко гупали своїми копитами об суху землю, здіймаючи кіптягу угору (Мирний, III, 1954, 256);
Кіптяга така, що й світу не видно (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)