лагідненько
ЛАГІДНЕ́НЬКО.
Присл. до лагідне́нький.
А самі серпи побрали І постать займають. Та вдвох собі лагідненько, Любо розмовляють (Леся Українка);
Колись Андрій глянув на неї лагідненько – і вже розквітли з того в дівочому серці буйні надії (С. Васильченко);
А ігумен його лагідненько з пороху підводить: – Таж знаю, брате, знаю (Н. Королева);
Вона любить, коли з нею лагідненько (М. Сиротюк);
– Отче Якове, – лагідненько мовив отець-настоятель, – ходіть, спочинете трохи (Г. Пагутяк);
// у знач. пред., кому.
Просто собі любенько та лагідненько так (Остап Вишня);
І все – лагідненько, пристойно (М. Дашкієв).
Словник української мови (СУМ-20)