ландо
ЛАНДО́, невідм., с., заст.
Карета з відкидним верхом на чотири місця.
Біля тераси вже чекав чудовий екіпаж. Чорне лаковане ландо, запряжене парою вороних породистих коней (Н. Рибак);
Дрібно цюкотять по друку колеса відкритого ландо... (М. Олійник);
Він проніс у руці невеличкий оклунок і сів, як йому було сказано, в панське ландо (Г. Колісник);
* У порівн. Ось упливла, мов ландо, Ванда Такіхасі – красуня, якої світ не бачив (І. Роздобудько).
Словник української мови (СУМ-20)