лап
ЛАП, виг., розм.
Уживається як присудок за знач. ла́пати.
– А де ж твій картуз? Лап він за голову, – нема картуза (Б. Грінченко);
Швиденько загнала [дівчина] скот у загороду та до хустки мерщій. Лап, – вогкенька ще. Ну, та нічого, і на голові висохне (А. Головко);
Син. Уночі. Прокинусь, лап! – пусто, а-ай! (О. Довженко);
Один окунь, видно, голодний, розігнався і з розгону вхопив Петра за вус. Петро – лап! – нема половини вуса! (М. Вінграновський).
Словник української мови (СУМ-20)