лапка
ЛА́ПКА, и, ж.
1. Зменш.-пестл. до ла́па 1–4.
Он, під постіллю муркає [кіт] та так гарно простягає лапку до клубочка з ниткою (М. Коцюбинський);
Перепелиці підрізали лапку під час косовиці й отаку, поранену, тремтячу від страху й болю, принесли з лугу (Б. Антоненко-Давидович);
Літо квітує, лапками бджоли Гречок колишуть білі моря (А. Малишко);
А метелик? А той метелик, якого я посадив у коробку? У нього крильця були жовто-білі, а на лапках, на вусах – золотистий пилок (В. Близнець);
Ганна, відламавши ялинову лапку, встигла тільки нагнутися, щоб зчистити з чобіт налиплу грязюку, як раптом несподівано розітнувся новий оглушливий постріл (В. Козаченко);
До віконечка .. тулилась молода вишня, занизана набухлими лапками бруньок (М. Стельмах);
Відхиленню ножа у вертикальній площині [жатки] запобігають притискні лапки (з наук. літ.);
// Відбитки, сліди живих істот, звичайно дрібних.
На килимі були виткані не квітки, а якісь .. червоні та білі латки, а кругом їх замість листя вились якісь ніби курячі та гусячі лапки (І. Нечуй-Левицький).
2. звичайно мн. Шкурки, хутро з лап тварини.
Від пояса на ретязках звисали мордочки кун, лапки й вушка білок зі срібними гвіздками (Б. Лепкий);
Пильні євнухи кизляр-аги Ібрагіма знайшли зашиті в покривала на султанському ложі висушені заячі лапки, що мали зберігати кохання Сулеймана і Хуррем (П. Загребельний).
3. діал. Капкан.
Буркали двері, плямкав засув, а далі тиша, як великанська гусінь, зависала понад обійстям, і тільки й чутно було, як вона вичищає численні лапки, припорошені хаосом дня (І. Андрусяк).
△ (1) Гу́сяча (рідко гуси́на) ла́пка – багаторічний бур'ян з жовтими квітками і стеблом, що стелиться по землі.
[Пастух:] Я навіть на прогалині фіалку одну знайшов і гусячі лапки (Леся Українка);
Голубі сніжинки пролітали. Мерзла і лунка була дорога. Тільки часом десь – льодок розталий І гусина лапка біля нього (М. Рильський);
(2) Котя́ча ла́пка – багаторічна трава з повзучими пагонами.
То там, то сям простяглись до сонця котячі лапки, сухі, бездушні, м'якенькі, немов оксамит (М. Коцюбинський).
◇ І ла́пки покла́сти див. покла́сти¹;
(3) На за́дніх ла́пках, перев. зі сл. ходи́ти, повзти, лі́зти і т. ін., зневажл. – улесливо, запопадливо, принижуючись і т. ін.
– Подивіться хоч би на всіх тих, що тікали за кордон і звідтіля паплюжили республіку. З якою солоденькою усмішкою повзуть вони сюди на задніх лапках. Де їхнє почуття своєї людської гідності? Це ж кошмар! (М. Хвильовий);
Хай собі тепер лащиться і ходить навіть на задніх лапках – він не забуде свого приниження! (В. Малик);
(4) Опусти́ти ла́пки (д) див. опуска́ти;
(5) Покла́сти ла́пки – втратити пильність, стати необачно довірливим.
– І як-таки повірити такому волоцюзі?! Прийшов – чорт його зна й відки, сказавсь – біс його зна й ким; а ми – на тобі, та цить! – і лапки поклали... (Панас Мирний);
– Їм тілько змовчи, то й лапки покладуть, тоді сама працюй, гнися, а невісточка буде вилежуваться (І. Карпенко-Карий);
[Василина:] Не роби так, як, буває, інші, що тільки парубок моргне їй, вона вже й лапки покладе (С. Васильченко);
Склада́ти / скла́сти (зложи́ти) ла́пки (кри́льця) див. склада́ти;
Става́ти на двох ла́пках див. става́ти;
Ха́тка на ку́рячій ні́жці (ла́пці) див. ха́тка.
Словник української мови (СУМ-20)