ласитися
ЛА́СИТИСЯ¹, ла́шуся, ла́сишся, недок., на кого – що, розм.
Заздро дивитися на кого-, що-небудь, жагуче прагнути заволодіти кимось, чимось.
Ласиться, як кіт на сало (Номис);
Батько на зайвину не ласився. З людей у кузні брав поцінно, по-божому, як казали тоді, а якщо кого нужда допече й злидні обсядуть, то й так, за спасибі, зробить (Б. Антоненко-Давидович);
Злодії ласилися на уявні багатства, складені в його великих ящиках, настирливо добивалися в квартиру (В. Барка);
Він нічого не мав, опріч рук та ніг, опріч молодої сили, на яку ласились турки і яку мусив їм оддавати й оддавав (Ю. Мушкетик);
Досить уже на чужих [дружин] ласитися пора би й свою в хаті мати (І. Нижник).
ЛА́СИТИСЯ², ла́шуся, ла́сишся, недок., діал.
Лащитися.
Панночка до неї ласиться та просить: – Купіть мені, бабусечко, по новій моді убрань хороших! (Марко Вовчок);
Лев почав ласитися до старця, радуючися і мало що не цілуючи його (І. Франко);
– Николко, .. як надбіжить пес, то не бійся, бо .. він не кусає, лиш ласиться (Л. Мартович);
Пси ласилися до Босаковського й обнюхували Борисового коня (Б. Лепкий).
Словник української мови (СУМ-20)