ласочка
ЛА́СОЧКА, и, ж.
1. рідко. Зменш.-пестл. до ла́ска².
Коли – зирк! – Вискочила ласочка з земляної нори (Панас Мирний);
Все блискотіло росою, пташки співали, лісова мишка посвистувала, а ласочка з радієвим криком ховалась в норі. (І. Франко);
З-під бузкового куща вибігла ласочка і, перебігши їм стежку, зникла під тином у бур'яні (Т. Осьмачка);
* У порівн. Попід гаєм, мов ласочка, Крадеться Оксана (Т. Шевченко);
Як дві біленькі, ніжні, довгасті ласочки, вони вистрибнули і, злегка похитуючись, застигли перед очима нахаб (В. Винниченко).
2. у знач. присл. ла́сочкою. Крадучись, спритно.
Наташа ласочкою промайнула у свою кімнату (Ю. Збанацький);
Ласочкою промайнула [Мотря] по сходах (Б. Лепкий);
Килина ласочкою пласталася коло старої княгині (Г. Колісник);
Одна Наталя ласочкою перебігала з одних на інші руки й сміялася, хоч як її спиняла мати (Василь Шевчук).
3. перен., розм. Ласкава назва дівчини або жінки.
[Мокрина:] Чи повернеться ж язик виговорювати такій ласочці? (М. Кропивницький);
– Вже прокинулася, ласочко? – спитала лагідно. – Погано я спала цю ніч (Валерій Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)