латунний
ЛАТУ́ННИЙ, а, е.
Вигот. з латуні.
Без будь-якої потреби лапнувся [генерал] за зброю на добротних ременях з блискучими латунними пряжками (Іван Ле);
На столі лежав Олд-Бой, поклавши голову на руки. Ноги він поклав на латунний аркуш, де Богдан опромінював акуратно розкладені продукти (В. Владко);
Завалялась у нього в сундучку маленька блискуча бляшка – уламок колечка, одного з тих латунних, що ними кільцюють птахів (О. Гончар);
Барон, помахуючи паличкою з латунним набалдашником, .. пройшовся підвальною залою і сів за стіл... (Р. Іваничук);
Каварник узяв велику чашку з білої китайської порцеляни із золотим обідком і налив у неї кави – половину з мідної джезви, половину з латунної (В. Кожелянко);
// Відтінок кольору.
Вечірня зоря з червонястої переплавилась на золоту, потім на латунну (Микита Чернявський);
Там все було блискуче і латунне, і на роялі гномик там сидів (Л. Костенко);
Не видно було й нічних пташок, тільки місяць, що вже посунувся зі своєї чверті, світився латунним серпом (В. Шкляр).
Словник української мови (СУМ-20)