легітимізм

ЛЕГІТИМІ́ЗМ, у, ч.

Політичний напрямок у Західній Європі ХІХ-ХХст. (виник у Франції), який полягає у поверненні спадковим володарям втрачених ними територій і неприпустимості розпоряджатися ними, якщо легітимний володар формально від них не відмовився.

Завдяки осмисленню досвіду визвольних змагань, виявився науковий інтерес до влади, характеру і функцій провідної верстви, проблем морального авторитету властей і змісту різних концепцій державно-правового легітимізму (з наук. літ.);

Утвердження принципу легітимізму призвело до посилення уваги щодо прав, основ міжнародних відносин та дипломатичної служби (з наук. літ.);

Принцип легітимізму висунутий Шарелм Морісом Талейраном на Віденському конгресі 1814-15 для захисту територіальних інтересів Франції – збереження кордонів, що існували на 1 січня 1792 року (з наук.-попул. літ.);

Глибокі історичні корені цієї обставини породили легітимізм як політичну концепцію, головна ідея якої полягає в абсолютизації правових норм влади (з навч. літ.).

Значення в інших словниках

1. легітимізм — легітимі́зм іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. легітимізм — -у, ч. Політичний напрям у Західній Європі 19-20 ст. (перев. у Франції), який обстоював спадкове право певної династії, скинутої революцією, на владу як головний принцип державного устрою.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. легітимізм — МОНАРХІ́ЗМ (реакційний політичний напрям, що відстоює монархію); ЛЕГІТИМІ́ЗМ (перев. у Франції ХІХ — ХХ ст.).  Словник синонімів української мови
4. легітимізм — ЛЕГІТИМІ́ЗМ, у, ч. Реакційний політичний напрям у Західній Європі ХІХ-ХХст. (переважно у Франції), який відстоював спадкове право певної династії, скинутої революцією, на владу як головний принцип державного устрою.  Словник української мови в 11 томах