легітимізм

ЛЕГІТИМІ́ЗМ, у, ч.

Політичний напрямок у Західній Європі ХІХ-ХХст. (виник у Франції), який полягає у поверненні спадковим володарям втрачених ними територій і неприпустимості розпоряджатися ними, якщо легітимний володар формально від них не відмовився.

Завдяки осмисленню досвіду визвольних змагань, виявився науковий інтерес до влади, характеру і функцій провідної верстви, проблем морального авторитету властей і змісту різних концепцій державно-правового легітимізму (з наук. літ.);

Утвердження принципу легітимізму призвело до посилення уваги щодо прав, основ міжнародних відносин та дипломатичної служби (з наук. літ.);

Принцип легітимізму висунутий Шарелм Морісом Талейраном на Віденському конгресі 1814-15 для захисту територіальних інтересів Франції – збереження кордонів, що існували на 1 січня 1792 року (з наук.-попул. літ.);

Глибокі історичні корені цієї обставини породили легітимізм як політичну концепцію, головна ідея якої полягає в абсолютизації правових норм влади (з навч. літ.).