ледь
ЛЕДЬ.
1. присл. Те саме, що ле́две 1–3.
Оксані подих перехопило. Ледь стримуючи хвилювання, вона здвигнула плечима (А. Головко);
Парубок наче недбалою ходою підходить до Марти і Фесюкового Гната, ледь витискує з себе “добривечір” і прямує далі (М. Стельмах);
Від Дніпра ледь повівав теплий низовий вітер (С. Скляренко);
Вона йшла легко, плавно, трiшки випнувши груди пiд льняною вишиваною блузкою, ледь нахиливши набiк голову (Р. Андріяшик);
[Порфирій:] А годочків скільки? [Ів.Товстоліс:] Ну, небагато. Ледь за сорок (І. Кочерга);
Прапор ледь убгався в невеличку торбинку... (О. Іваненко);
Од видиху ледь ворушилися чорні вуса (Н. Рибак).
2. у знач. спол. Те саме, що ле́две 5.
Ледь облетів з нього [жита] ніжно-золотий пил цвітіння, і колос уже тужавіє й дзвенить налитим зерном, похитуючись на гнучкому стеблі (І. Микитенко);
Уночі, ледь встигла задрімати, у лазні здійнявся страшенний гармидер (М. Андрусяк).
Словник української мови (СУМ-20)