ледь-ледь
ЛЕДЬ-ЛЕ́ДЬ, присл.
Те саме, що ле́две-ле́две.
Кав'ярня притулилась до горба. Від неї в'ються вулички гористі, В які ледь-ледь просунеться гарба (П. Воронько);
Хтось лежав поруч, і його тепле дихання ледь-ледь відчутними хвилями торкалось моєї щоки (Ю. Винничук);
Втримався [Бачура], бо не хотів розладнувати відносин з обласним начальством водного господарства, яке ледь-ледь нормалізувалося після сьогоднішньої купелі на греблі (М. Чабанівський);
Ледь-ледь вітер повіє (Марко Черемшина);
Куди не глянь на шир Дніпра старого, – Лиш плескіт хвиль – Ледь-ледь, тіль-тіль! – І більш ніде нічого (В. Бичко).
Словник української мови (СУМ-20)